самі лише слова

1. n

1) іспанська мова

2): (the Spanish) збірн., рідк. іспанці

2. adj

іспанський

* * *

1) іспанська мова

2) ( the Spanish) іспанці

КОНЦЕПТ ( від лат. conceptus - поняття) - 1) Термін середньовічної схоластичної філософії і логіки, що позначав загальне в одиничних предметах, на основі якого виникає поняття, виражене словом. У дискусіях про універсали концептуалісти заперечували існування загальних понять незалежно від окремих речей. Але на відміну від номіналістів, котрі трактували загальне лише як ім'я і ніщо більше, концептуалісти проголошували, що загальне в окремих предметах не є тільки одне ім'я, а й значення цього імені (voxet significatio). Концептуалісти твердили, що в одиничних речах існує дещо спільне, загальне, на основі чого в розумі виникає К. - особливе загальне поняття, виражене словом Ц. е загальне, виражене К. (роди і види), існує лише в розумі, а не в самій дійсності, воно не має самостійної онтологічної реальності. Родоначальником концептуалізму і творцем терміна "К." був Абеляр. У новій філософії проблемами К. займався Локк, який пояснював походження універсалій діяльністю розуму О. станній із подібності, що спостерігається між речами, робить передумову для утворення абстрактних загальних ідей і встановлює їх у розумі разом з відповідними їм назвами. У сучасній філософії під К. розуміють поняття - ідею, що містить у собі певний підхід до дійсності Р. озгортання змісту К. у системі суджень утворює концепцію. 2) У логічній семантиці - смисл імені, інтенційні значення імені (знака), або інтенсіонал. У сучасній семантиці замість терміна "поняття" вживається термін "К.", який знаходиться у тому ж категоріальному ряду, що й термін "значення слова". Однак якщо значення слова розглядається в системі мовних зв'язків, то К. - у системі логічних відношень і форм, котрі досліджуються як у мовознавсті, так і в логіці.

Мід, Джордж Герберт (1863, Сауд-Хадлі, штат Массачусетс - 1931) - амер. філософ. Закінчив коледж в Оберліні (1883); потому навчався в Гарвардському ун-ті (1887 - 1888), де слухав лекції Джемса та Ройса. У 1889 - 1891 рр. вивчав філософію, лінгвістичну антропологію та психологію у Берліні та Ляйпцігу. У 1891 - 1893 рр. викладав у Мічиганському ун-ті, а од 1893 р. очолює кафедру філософії у Чиказькому ун-ті. Під час навчання у Німеччині відбувається знайомство М. із Дьюї і розпочинається їхня подальша співпраця. Під впливом Дьюї М. переходить з позицій гегельянства до прагматизму. Дискусія обох філософів на шпальтах наукової періодики заклала теоретичні підвалини Чиказької школи прагматизму. Курс лекцій, прочитаних М. на філософському ф-ті в Чикаго, було опубліковано під назвою "Соціальна психологія". Основна праця "Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста" (1934), як і всі інші, побачила світ уже після смерті М. Новизна концепції символічного інтеракціонізму полягає у тому, що класичне співвідношення соціальної структури та людини було переосмислене на основі концептів людської дії, її самоідентифікації, мислення та взаємодії людських груп. М. наголошував, що людина, на відміну від тварин, розумна істота, яка діє у символічному оточенні, проте символізація не зводиться до індивідуальної дії, оскільки включає переживання іншого, що присутнє у процесі саморефлексії, самоідентифікації та самоконтролю. Акт тілесного народження людини становить лише передумову генези самості, яка відбувається у процесі символізації. Самість людини постійно конституюється у безпосередній практиці суспільного життя. Соціальна дія людини координується символами - ідеальними об'єктами, що сигналізують про об'єкт та його властивості. У повсякденному житті найпоширенішими символами є слова буденної мови. Взаємодія людей відбувається на безпосередньому та символічному рівнях. Завдяки символічному мисленню людина набуває інтерактивної здатності, тобто вивільняється від необхідності набуття знань у безпосередньому досвіді. Взаємодіючи, люди створюють символічне середовище, завдяки якому можуть підтримувати існуючі або конструювати нові соціальні структури та інституції. Ідеї М. про людську дію, самість, символізацію, інтеракцію, контроль і організацію утворили концептуальні засади теорії комунікативної дії, рольової теорії, інтеракціонізму, когнітивної соціології.

[br]

Осн. тв.: "Сучасна філософія" (1932); "Дух, самість і суспільство з точки зору біхевіориста" (1934); "Поступ думки у дев'ятнадцятому сторіччі" (1936); "Філософія дії" (1938); "Соціальна психологія" (1956).

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).

1) отриц. частица - не. [Не русалонька блукає: то дівчина ходить (Шевч.). Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Шевч.). Не ходи, не люби, не залицяйся, не люблю, не піду, не сподівайся! (Пісня). Не рідний він, хоч водяного роду (Л. Укр.). Не за-для соболів, не для казни подався на Москву небіжчик батько! (Л. Укр.)]. Не был, не дали - не був, не дали. Не пьёт, не ест - не п'є, не їсть. Не будь этих звуков, вокруг царила бы мёртвая тишина - коли-б (якби) не ці звуки (коли-б или якби не було цих звуків), навколо (навкруги) панувала-б мертва тиша. Не будь я - а) (пусть я не буду) (не)хай я не буду; б) (если бы я не был) коли-б (якби) я не був. Не без греха - не без гріха. Он сердит и не без причины - він сердитий, і (та й) має рацію (или та й не без рації). Не в подъём и т. п. - см. Невподъём и т. п. Не так глуп - не такий дурний. Не так скоро - не так швидко. Не слишком много - не надто багато, не надто. Она была не недовольна - вона була не незадоволена. Я не мог не засмеяться - я не міг не засміятися. Брат не брат, а сродни - брат не брат, а (але) родич. Воз не воз; дерево не дерево, а, кажется, что-то шевелится (Пушкин) - віз не віз, дерево не дерево, а, здається, щось ворушиться. Кум не кум, а в горох не лезь - чи (хоч) кум, чи не кум, а в горох не лізь. Идёт-нейдёт, да и едет-не едет - йти (йде)-не йде, та й їхати (їде)-не їде. Лай не лай, а хвостом виляй - хоч (чи) гавкай, хоч (чи) не гавкай, а хвостом крути (махай). Рад не рад, а… - радий чи не радий, а…; чи радий, чи не радий, а… Шить не шьёт, а только иглой тычет - шити не шиє, а тільки (зап. а лише) голкою тикає. Праздник не в праздник - свято не (в) свято. Сон не в сон - сон не (в) сон. Вовсе не - зовсім не, ані. [Ані думав цього робити (Звин.)]. Если не - коли (як, якщо) не. Если бы не - коли-б (якби, якби-що) не. Ещё не - ще не. Когда бы не - см. Когда 4. Кто бы не - хто-б не. Неужели не? - невже не? Пока не - а) (если в аподосисе тоже есть не) поки не; доки не. [Доки він не прийде, не прийду й я (Київ)]; б) (если аподосис не содержит отрицания) поки, доки. [Не дві ночі карі очі любо цілувала, поки слава на все село недобрая стала (Шевч.). Ні, я ще побуду, поки ви заспокоїтесь (В. Підмог.)]. Разве не? - хіба не? Что бы не - що-б не. Чтобы не - щоб не. Не кто, не на кого, не от кого, не у кого, не к кому, не с кем и т. п.; см. Некто. Не что, не из чего, не от чего, не за что, не к чему, не о чем, не с чем и т. п. - см. I. Нечто. Не кто иной, как - не хто (инший), як; см. Кто 3. Не что иное, как - не що (инше), як. Не - ли - чи не. [Горпина огляділася, чи не видко де дочки (Крим.)]. Не вы ли взяли книгу? - чи не ви взяли книжку? Не - ни - не - ні (ані, не). Не от тучи, ни от грома, ни от солнышка - не від хмари, ні (не) від грому, ні (ані, не) від сонечка. Не - но (а) - не - а, не - ба. Не - а наоборот - не - а навпаки, не - ба. [Ці слова не підбадьорили його товаришів, а навпаки ще додали їм страху (Остр. Скарбів). Іспити зминули для X. не нещасливо, ба деякі навіть з виблиском (Крим.)]. Не только - но и - не тільки - а й (ба й). Приходите, не то я обижусь - приходьте, а то я ображуся. Не то, чтобы - не то, щоб (що). Не то, чтобы - не то, чтобы - не то (щоб, що) - не то (щоб, що). [Вулиця не то дуже крива, не то дуже й рівна, - так собі (Звин.)]. Не сегодня, так завтра - (як) не сьогодні, то (в)завтра. Не столько из любви к вам, сколько из тщеславия - не стільки (не так) з любови до вас, скільки (як) через пиху. Сам не свой - сам не свій, (исступлённый) несамовитий. Не в себе - сам не свій. Не по себе - а) см. выше не в себе; б) чувствовать себя не по себе - почувати себе ніяково. Мне как-то не по себе - мені якось ніяково; (жутко) мені якось моторошно. Не тут то было - де там; срв. Куда (5) там. Не наша сила - нечиста сила;

2) (в сложении) - а) (отрицание признаков, обознач. простыми словами) не, (спорадически) без, безне, напр.: Недоверие - недовіра, недовір'я. Невинный - невинний, без(не)винний; б) (противоположение этим признакам) не, напр.: Недруг - неприятель. Непогода - негода; в) (сходство с ними, но как бы с из'яном) па, напр.: Неклен - паклен. Несын - пасинок; г) (в составе неопредел. местоим.) ні, нема(є), напр.: Негде - ніде, нема(є) де;

3) нрч. (народн.) - ні, (диал., зап.) нє; см. Нет 2.

* * *

1) в разн. знач. остава́ться/оста́ться

2) остава́ться/оста́ться, сохраня́ться/сохрани́ться, уцеле́ть || сохране́ние, уцеле́ние

3) остава́ться/оста́ться, не утра́чиваться/не утра́титься, не исчеза́ть/не исче́знуть (о чувстве, качестве)

4) остава́ться/оста́ться, запомина́ться/запо́мниться, сохраня́ться/сохрани́ться (в памяти, песнях, книгах, воспоминаниях и т. п.) || сохране́ние, запомина́ние

5) остава́ться/оста́ться, храни́ться, сохраня́ться/сохрани́ться, лежа́ть || сохране́ние

6) остава́ться/оста́ться, продолжа́ть жить, существова́ть

7) остава́ться/оста́ться до (чего-л.) (о времени, расстоянии и т. п.)

8) остава́ться/оста́ться, достава́ться/доста́ться, переходи́ть/перейти́ (к кому-л.) (о наследстве, хозяйстве, рукописи, книге и т. п.)

9) остава́ться/оста́ться, ока́зываться/оказа́ться, очути́ться

10) ока́зываться/оказа́ться, очути́ться, попада́ть/попа́сть ( в какое-нибудь положение)

11) остава́ться/оста́ться, ока́зываться/оказа́ться, станови́ться/стать

12) остава́ться/оста́ться (без кого, чего-л.); лиша́ться/лиши́ться (кого, чего-л.); теря́ть, потеря́ть (кого, что-л.) || лише́ние, поте́ря

13) остава́ться/оста́ться, спаса́ться/спасти́сь || спасе́ние

14) остава́ться/оста́ться; прои́грывать/проигра́ть

15) отстава́ть, ока́зываться/оказа́ться, очути́ться позади́

16) отстава́ть/отста́ть, не успева́ть, не успе́ть || отстава́ние

17) безл. остаётся то́лько..., сле́дует лишь..., на́до лишь..., ну́жно бу́дет...

18) пропуска́ть/пропусти́ть || про́пуск

19) в разн. знач. отстава́ть/отста́ть || отстава́ние

20) остава́ться/оста́ться, заде́рживаться/задержа́ться (на какой-л. срок) || отстава́ние; задержа́ние

21) в знач. послелога кала

а) за..., до...

б) кро́ме, поми́мо, сверх

22) в знач. вспом. гл. выражает:

а) утрату, ущерб, вред и переводится приставкой про-

б) стремление использовать случай:

в) результативное действие:

г) незавершённое действие

д) кратковременность, ограниченность действия

ДЕОНТИЧНА ЛОГІКА - розділ сучасної логіки, де досліджуються міркування з деонтичними висловлюваннями. До цих висловлювань входять слова: "дозволено", "заборонено", "обов'язково". Витоки логічного підходу до аналізу деонтичних модальностей можна знайти ще в працях Ляйбніца, який у 1672 р. написав працю "Елементи природного права", де спробував визначити основні нормативні модальності та виявити логічні відношення між ними. Він вважав, що на такі поняття, як "обов'язково", "дозволено", "байдуже", "заборонено" можна перенести всі основні положення логічного вчення Аристотеля, зокрема, його погляди на відношення між традиційними (алетичними) модальностями. Саме цією працею Ляйбніца було започатковано народження нового напряму логічних досліджень, а саме Д. л. Однак ідеї нім. вченого занадто випереджали свій час, потреби тогочасної науки та можливості розвитку логіки у XVII ст. Сучасники скептично сприйняли його концепцію, не оцінивши її новизни та новаторства, що призвело зрештою до її забуття. Лише у XVIII ст. науковці знову повертаються до аналізу цієї проблематики. Так, англ. філософ Бентам висунув у своїх працях ідею логіки повеління, або логіки волі О. днак, на відміну від Ляйбніца, Бентам вважав, що його вчення повинно стати новим напрямом логічного знання, відмінним від старої аристотелівської логіки. Плани Бентама не були реалізовані, він так і не зміг системно розвинути свої ідеї, сформулювати на їх основі обґрунтовану концепцію нової логіки А. встр. учений Малі у 1926 р. побудував одну з перших логічних теорій нормативних міркувань. Свою логіку він назвав "логікою волі" і запропонував для цього напряму логічного знання назву "деонтика". Назва "Д. л." була запроваджена пізніше, незалежно від Малі, фінськ. філософом і логіком Врігтом у 1951 р В. иділяють два основні етапи становлення Д. л. На першому етапі досліджувалися, по суті, не самі норми, а висловлювання, які їх описують. На другому етапі починають досліджувати вже власне норми, створюються логічні системи, де логіка норм розглядається як розширення темпоральної логіки (т зв. деонтико-темпоральна логіка), логіки дії або взаємодії. У Д. л. розглядаються деонтичні можливі світи, ідея яких була висловлена ще Кантом. Якщо в деонтично можливому світі є певна норма, то в деяких інших деонтичних світах ця норма виконується. Тобто у деякому можливому світі конструюються певні уявлення про належне, які виконуються в іншому можливому світі, між ними встановлюється відношення досягненості. Логічні теорії, в яких досліджуються деонтичні характеристики норм, знайшли широке застосування в різних науках, зокрема в праві. Так, розуміння логічних характеристик норм, знання логічних законів, яким вони підпорядковуються, дозволяє з'ясувати логічну структуру правових норм, більш точно прояснити предмет та методи правознавства. Окрім того, побудова численних логічних теорій норм дозволила певним чином навіть обґрунтувати можливість права як теоретичної дисципліни.